Вмиваються верби холодними росами,
Розчісує бороду сивий туман…
Настала пора зустрічатися з осінню.
Сумує за літом зажурений лан.
Ще вдосвіта клен понатрушував золота
Найвищої проби на стежку і дах;
На борошно збіжжя достигле помолоте…
До самого обрію стелеться шлях,
Який починали Ви днини осінньої
З об’єднання мрій, почуттів та думок,
З любові жертовної, вірної, сильної;
Цей шлях повсякденно освячував Бог.
Дорога була не калиною вквітчана,
Та Батько Любові попереду йшов,
Багато терпіння Ви в Нього позичили,
Воно, як рілля, а зростає Любов,
Висока і чиста. Немає в ній заздрощів,
Нема слів нечемних, нечистих думок,
Їй Істина - хліб, щира правда - їй радощі.
Незмінна вона, бо Любов’ю є Бог.
Тримайтесь за Нього від ранку до вечора
Осінньої днини й у пору снігів;
Хай влада Його буде незаперечною
Завжди, аж до Божих святих берегів.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Это не человек, а Господь. Любовь Его настоящая и верная. Спасибо,Надюша. Комментарий автора: Безусловно. Юбиляры, которым это было написано, так и говорили.Да и кто может сказать иначе. В свете последних событий, просто прожить столько уже чудо Божье, а прожить в любви и святости- цепь чудес.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
