Був час ми до храму ходили разом,
Нам любо й приємно було із Христом.
Чом ти рішив, що тоді помилився
Й зараз від Бога свого віддалився?
Невже ти забув: Бог тебе хоронив
У різні моменти, коли ти просив?
Від смерті життя хто - не Він уберіг?
Й здобути освіту тобі допоміг?
Хто рани твої лікував, як хворів?
О, як бути вдячним тоді ти хотів!
А зараз замовкла пісня хваління...
Закинув від Бога дане служіння.
Ти "стати на ноги", багатства хотів,
До скарбів земних, мов на крилах, летів.
Вбога ж душа до сумління волала:
"Я б краще небесних скарбів бажала!"
Вона промовляє! Ти чуєш її?!
До стогону серця вслухайся в тиші.
Хоч стукіт у серце тихо лунає,
Та чуєш, ти чуєш - Бог промовляє!
Коліна в молитві скоріше схили,
Спасителю Богу усе розкажи.
Проснися, збодрися, на тебе Бог жде,
Тобі приготовив завдання святе.
Він любить тебе і тому досі жде,
Та стукотом в серце до Себе зове.
Вернись, блудний сину, у дім до Отця,
Там радість, там щастя, спокій без кінця!
"Нема мені прощення" - так не кажи.
Він простить! Відчуєш, скоріш гріх неси
До Батька! "О, сину, я так тебе ждав,
Як добре, що знову в Мій Дім завітав".
Не в скарбах земних є утіха серцям,
Бо вічними бути призначено нам.
Товаришу мій, навертайсь до Христа,
Й для тебе відкриється вхід в небеса.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ты Ночь Мне Даришь... - Лялин Андрей Владимирович (LAVScan) …В Начале Зари, Косые Лучики Бледного (едва проглядывавшего сквозь Предрассветную Мглу) Восходящего Солнца, Казались лишь Робкими Бликами, которые то Прятались, то Метались по Небосводу как Игривые Озорные Дети, Временно оставшиеся без Родительского Глаза и Предоставленные Самим Себе в Это Прекрасное и Свежее Розовеющее Утро…
…Но Вскоре…, Лучики-Дети… Вдоволь Натешившись и Наигравшись… Осушили Слезы Ночи, Впитав в Себя Ее Силу и Скрытый Смысл…
…Жадно Выпив Утреннюю Росу Они превратились в Беспощадный Жар Величественного Света и Пламени…
…Тот Жар, который Уже НИЧТО Было Не в Состоянии Остановить или Задержать, хотя бы на Время…
…Да и Само Время, Не Желало Этого Делать…, ибо Оно Шло Вместе с Ним…
…Во След Нежному, Желанному и (Увы) так Мимолетно Растаявшему Утру, Вступал Будничный День…
…День, который Безжалостно Сжигал и Уничтожал Все То, что перед этим так Трогательно и Кропотливо Создавала Величественная Ночь…
…День, который Нёс Этому Миру - Заботу, Суету и Страдания…
…Но День, За Которым Следовало Освобождение, Созидание и Радость…
